Образи зомбі та мумій на Хелловін - вже банальність. Всім, хто влаштовує костюмовану вечірку, або просто хоче вразити перехожих, допоможе українська міфологія
Розповісти про ще нерозкручених українських духів і потвор Depo.ua попросив українську письменницю Дару Корній.
У творчості Дара обігрує давні вірування українців і задіює в романах міфологічних персонажів. Її роман "Гонихмарник" - про любов звичайної дівчини і дводушника - здобув премію "Коронація слова".
Письменниця згадала кількох істот, перевдягнувшись в яких можна створити ефектний образ до Хелловіна.
Лісовик
Невисокий дідок — метр з капелюхом. Шкіра у нього сіро-синього кольору. Дехто стверджує, що вона сіро-зелена та де-не-де поросла мохом. Це тому, що з віком шкіра Лісовика таки змінює колір. Чим старший Лісовик — тим він зеленіший.
У Лісовика величезні зелені всевидячі очі, які змінюють колір на помаранчевий, коли старий гнівається. Повна відсутність брів та вій, довге й густе сіро-зелене волосся на голові, такого ж кольору борода та вуса.
Борода не дуже довга, покриває лишень груди і завжди дбайливо розчесана та підстрижена. Лісовик має тільки одне вухо — ліве. Воно у нього дуже велике та всечуюче. Одяг Лісовика доволі простий та зручний — лляна сорочка нижче коліна, підперезана гадюкою, яка час від часу ворушиться та шипить. Іноді штани, широкі, зручні та довгі. Поверх сорочки — камізелька з заячого хутра. Все вбране навиворіт. На ногах в істоти легкі личаки. Через ліве плече перекинута полотняна торба. Вона завжди повна. І у ній щось ворушиться і невдоволено покрикує.... На голові розкішний солом'яний бриль. За шнурок на брилі дбайливо позапихувано совине пір’я.
Болібошка
Це старенький немічний сивобородий дідусь, невисокого росту, зазвичай не вище метра. Має величезну голову, гострого довгого носа та булькаті хитрі сірі очі. А ще довгі руки та незграбні короткі ноги. Одяг на ньому — старе дрантя, геть зношене, латане-перелатане. Але завжди чистеньке. Прикинеться Болібошка бідненьким наляканим дідусем, вийде мандрівникові назустріч і зачне голосити, на життя скаржитися. Все на долю нарікає. То кошик він загубив, то онуку, то стежку чи ще щось вигадає. Славно виводить жалісливим плаксивим голоском: "Допоможи, панночку добрий, бо без тебе пропадати в лісі прийдеться! Боліть бошка мене, так довго лісом блукаю. Боліть бошка!".
В жодному разі не можна піддаватися на ці благання, якби слізно не просив вас дідусь. Поступишся - почнеш жаліти і не зчуєшся, як забудеш, хто ти такий і що у лісі робиш. Такої мани дідуган напустить! А потім враз зробиться невидимим, застрибне на шию, голову непомітною петлею стягне і стане водити по лісі. Голова розболиться, очі застелить пелена, станеш блукати манівцями аж поки від втоми не впадеш або Болібошці це заняття не набридне.
Чугайстер
З вигляду дуже високий, від двох до семи метрів зросту. Має довгу сиву бороду та сині-сині очі. Він весь зарослий волоссям — білим або чорним. Тому одяг йому не потрібен. Така собі снігова людина.
Хухи
Добрі лісові духи, помічники Лісовика. Зовнішньо схожі на кругленьких їжачків, лишень пухнастих. Хухи можуть змінювати забарвлення своєї шерсті в залежності від того місця, де вони перебувають. Якщо вони перебувають у траві, їх шерсть стає зеленою, в осінньому листі та піску, чи поміж старої хвої — вона жовтіє, серед весняних кущів глоду — вона буде рожевою, біля вересу — ліловою, а у воді — прозорою. Мешкають хухи в нірках, між корінням лісових дерев.
Бузничий
Карликувата постать, в пів-ліктя у висоту (приблизно 18 см), велика лиса голова, а на ній крихітні ріжки, довга сива борода. Звідси і ще одна назва Бузничого, дідько лисий. Колір шкіри, як і ріжок — колір бузинових ягід.
Богинки
Це голі, дуже худі, бліді істоти, з роздутим животом і розпущеним довгим, завжди брудним, волоссям, з диким обличчям, ікластими зубами і довгими грудьми, котрі звисають аж до колін. Бували випадки, що Богинки душили "зваблених" чоловіків цими грудьми, запихаючи їх жертвам до горлянки.
Мамуни
Мають вигляд маленьких (завбільшки з ляльку) потвор, товстих, смаглявих, кульгавих. Деякі з них можуть бути вбрані в білу або червону довгу сорочку, підперезану травою суходольником. До того всього їм приписують ще й зооморфні риси — гусячі, курячі або собачі лапи-ноги, свинячі ікла, гачкуватий ніс. Вміють перетворюватися на собак, кішок, жаб. Набувати вигляду тіні, туману або пари, що піднімається над водою.
Щезник
Найчастіше набуває подоби звіроподібної істоти – чорної, волохатої, з маленькими ріжками на голові. Очі круглі, малі, червоні. Замість носа — свиняче рило. Зуби дрібні, але гострі. Гості кігті на пальцях рук та ніг і, звісно, присутній вертлявий хвіст. Здатен блискавично переміщуватися в повітрі й миттєво перевтілюватися в людей, звірів і неживі предмети. Неймовірно чарівно грає на сопілці. В такі моменти стає видимим для людського ока. Бо навіть щезники-сопілкарі потребують вдячної публіки.
Немає коментарів:
Дописати коментар