Китайці вважають, якщо дитина не вчитиметься щодня й багато, нічого не досягне в житті.
Тому багато батьків після восьми уроків та у вихідні відводять дітей на додаткові заняття, — говорить 24-річна Діана Браславська з Черкас. Працює вихователем у приватному дитсадку Пекіна. До Китаю поїхала в серпні торік.
— В Україні було важко знайти роботу. Зарплати вистачило би лише на оплату квартири, — пише в інтернеті з-за кордону Діана. Вчилася на видавничій справі у ЧНУ імені Б. Хмельницького. — Тому вирішила їхати в Китай. Відкрити візу туди проблемно. Постійно змінюють правила.
Для молоді щонайбільше роблять туристичні візи на два в'їзди по 30 днів кожен. За тисячу доларів пропонують студентські візи на шість місяців.
Подруга підказала мені самій шукати роботу через "ВіЧат". Це єдина соціальна мережа, яка працює в Китаї.
Вирішила стати вчителем-вихователем. Це один з найприбутковіших заробітків там. Що довше працюєш, то більшу зарплату можеш просити.
До цього ніколи не працювала на такій роботі. Співбесіда нагадувала урок-випробування. За 10–15 хвилин маєш показати, що вмієш і як працюєш із дітьми. Це може бути гра, пісня, знайомство. Будь-що, аби зацікавити дітей.
Підготувала урок на 10 хвилин — заспівала з хлопцями пісню, пограла в гру, зробила зарядку. Все відбувалося весело.
Спочатку Діана викладала англійську у 1–2 класах школи. На тиждень мала 22 уроки. Потім перейшла у дитячий садок. Має робочий день із 8:30 до 17:30 та 2 год. обідньої перерви.
— Моє завдання — проводити на день два уроки 20 та 30 хвилин і розважати дітей. Прибирають, переодягають, годують дітей китаянки. У кожному класі по дві такі. Але вони ліниві й повільні.
Викладачів з Європи та західного світу цінують за те, що є носіями інших поглядів і культури. Намагаються створити комфортні умови, аби не звільнилися. Раз на місяць їду до якогось туристичного місця за рахунок школи. Після року роботи оплачують білет в Україну й назад.
Житло — трикімнатну квартиру з двома ваннами, оплачує садок. Я плачу лише за світло — 400–600 гривень у місяць.
Однак у школах на всіх поширюється система штрафів. Близько 200 гривень, якщо запізнюєшся на роботу чи йдеш раніше. Кожен викладач при вході та виході залишає відбиток пальців. У дитсадку такого немає. Буває, спізнююся на 20 хвилин. Хоча щоранку мене забирає з дому шкільний автомобіль.
У деяких школах звертають увагу на зовнішність. Батьки хочуть, щоб з їхніми дітьми займалися красиві вчителі. Потім хваляться фотографіями з ними знайомим.
Отримую більше зарплатні за зріст 1,8 метра і світле волосся. Колега з Кіпру отримує менше. Має 1,55 метра зросту й чорнява.
Якось колегам-китайцям показала фотографії племінниць в українському садку — Ангеліни й Міли. Питали: "У вас всі діти такі гарні?"
Світле волосся та круглі очі — для них ідеал краси. У магазинах продають спеціальні наклейки на повіки. Вони трохи піднімають око — здається, що в тебе є віко. Набір коштує майже 50 юанів — 200 гривень. Китаянки на моїй роботі постійно ними користуються.
До школи Діана щодня одягала уніформу — червоний піджак та чорну спідницю. На груди чіпляла значок "Кожен чоловік — мій батько, кожна жінка — моя мати".
— З дитинства китайці заучують правила, що до батьків слід ставитися з повагою, у всьому слухатися і вчитися в них, — продовжує Діана Браславська. — Один клас вчився повільно. Тому часто їх називала "василями". Коли бачили, що я нервуюся через них, дружно кричали: "Василі!".
У садку маю улюбленицю. Її навчила казати українською "золота". Бо хороша дитина.
Решта дітей переважно балувані — вередують, кидаються речами, ламають усе безкарно. Рідко бувають батьки, які розуміють — так виховувати дітей неправильно. Балують їх, бо можуть мати лише дві дитини. Якщо народять третю, заплатять штраф державі.
У Китаї більше чекають на хлопчиків. Буде успішний, зароблятиме гроші, забезпечуватиме батьків, вважають. А дівчинка одружиться й допомагатиме лише чоловікові.
Батьки забезпечують сина квартирою й машиною. Дівчатам, зазвичай, таке придане не готують. Такі традиції відходять у великих містах.
"Підійдеш до китайця допомогти — може підняти крик"
— Китайську їжу не можу їсти — гостра, що й дихати важко. М'ясо їсти страшно, бо подекуди собак готують як делікатес. Ходжу в "Макдональдз". Удома роблю салати з помідорів і огірків, варю макарони, каші, — розповідає Діана Браславська. Майже рік живе в Пекіні. — Перше правило для іноземця: бачиш, що китайцю погано — не допомагай.
Якщо хтось упав на вулиці з велосипеда, не треба й дивитися у його бік. Підійдеш допомогти — може підняти крик. Говоритиме, ти штовхнув його.
Шкода китайцю, зачепив на машині чи велосипедом, суворо карається. Якщо закінчиться інвалідністю — все життя проведеш у в'язниці або довічно утримуватимеш потерпілого. Тому навіть самі китайці не допомагають своїм.
Джерело: газета
Немає коментарів:
Дописати коментар