XVII століття дало світу багатьох знаних мандрівників: французів Жана Батіста Таверн’є, Жана Шардіна, німця Енгельберта Кемпфера, іспанців – торговця Педру Тейшейру, дипломата дона Гарсія де Сільву, місіонера дона Педро Куберо Себастьяна.
Саме останній з перелічених є винятковою особою – арагонець дон Педро Куберо (1645-1700) здійснив першу навколосвітню подорож в східному напрямку і до того ж одразу суходолом і морем, перетинаючи величезні пустелі, гірські хребти, моря та небезпечні річки протягом 8 років (1671-1679). Йому належать детальні описи великих міст світу: Парижу, Риму, Венеції, Стамбулу, Ісфахану, Гоа, Мадрасу, Пекіну. Залишив дон Педро цікаві згадки і про Москву та Московію в своїй книзі “Паломництво світом” (“Peregrinación del mundo”, яка мала три видання в 1680, 1682 і 1688 роках).
Перетнувши кордон Литви і Московії взимку 1674 року (єдиний зручний час для подорожі болотистою місцевістю), Куберо побачив, що селяни живуть в маленьких дерев’яних хатках із вогнищем посередині, в якому постійно спалюють дрова, підтримуючи жар, при цьому все перебувало в диму. В цих хатках одночасно жила вся худоба: кури, телята, корови, свині, вівці. Від цього люди в помешканнях були брудні, та “свинячі” на вигляд, як каже сам автор, вдягнуті в шкури овечі, баранячі та оленячі, а сморід стояв такий, що його “не порівняти з мертвими собаками”.
Там же він стикнувся з квасом, що робили з висівок, і смердів він так, що довелося закривати носа. Дали йому спробувати і “горальки” (горілки), але місцеві п’ють її з таким смаком, що “немає кращої речі на світі”. А спосіб життя “селян настільки варварський, мерзенний, що серед варварських народів світу я не бачив більшого ніж цей”. Він зробив припущення, що це могло бути від слабкої комунікації з іншими народами.
Московити не мають права виходити за територію царства, це дозволялося лише послам та посланцям царя. І полишати дороги, вирубані сокирами, небезпечно, бо можна померти в хащах, оскільки місцевість навкруги безлюдна. Всі головні дороги мають стражників, особливо на кордонах царства. Оскільки усюди безкраїй ліс, то місцин для проживання мало, лише на полянах, де засівають пшеницю та овочі, звиклі до морозів. І все “царство Московське, то є суцільний ліс”.
Куберо дістався міста і фортеці Смоленськ, що стоїть на берегах Дніпра. Однак, за свідченням іспанця, місцеві називали річку інакше – Невель. А сама ця ріка, “веде свій потік на південь, омиваючи землю Козачію, людності дуже жорстокої і хороброї, та впадає в Понт Евксинський, або Озеро Меотійське цих Козаків, по іншому званих Балаков, або Ієтас; а це люди такі, що наводять страх, і хоробрі, з тих, що є в тому регіоні; і сторона, до якої вони приєднуються, вважає щасливцями Полководців”. Але Куберо все ж пізніше проходив іншим шляхом через небезпечні місцевості, де саме в той час повстав Стєнька Разін, який захопив та зруйнував Астрахань.
Цікаво, що в Смоленську Куберо став свідком контрабанди тютюну, який намагалися ввезти польські купці, що їхали на закупівлю хутра куниці та соболя. Але ввезення тютюну було царським указом заборонено під острахом смерті. За це їм відрізали вуха. І яким би не був наказ, його в точності виконають, бо “найбільше вони поважають лише свого Царя”.
В Можайську він зустрівся з венеціанським купцем Йосипом Корнарі, що проживав у Москві. Корнарі розповів, що вся Московія дуже сильно постраждала від війн та нападів татар, які спалюють все на своєму шляху. Зустрів Куберо в Москві і російського посла до Пекіну – Еспатаріо, валаха за національністю (з Трансільванії), і він був його перекладачем, коли спілкувався з царем. Ще він зустрів: ірландця Дієго Менесіо, царського посла у Ватикані, ще одного ірландця Патрісіо Гордонео, посла в Швеції, голландця Херонімо Франдроя.
У своєму творі місіонер писав, що Москва складалася з дерев’яних будинки городян і церков, а найголовнішим храмом була церква Святого Іоанна Хрестителя біля царського палацу. Дзвін цієї церкви видався Куберо чи не найбільшим з тих, що він бачив у житті.
У Московії іноземцям заборонялося виходити з гостьового будинку, розмовляти з ким-небудь чи бачити когось 15 днів, поки не буде дозволено побачитись з царем. Отримавши 22 грудня 1674 року (за три дні до Різдва) аудієнцію в царя Олексія Михайлович (1629-1676), Куберо передав йому листа від польського короля та висловив пропозицію провести месу для католиків міста Москви. Але перш ніж її провести йому довелося отримати ліцензію від наближеної особи царя – боярина Артамона Сергія Матвійовича. На месу зійшлося близько 700 католиків (італійців, французів, валлонів, німців, поляків)!
Іспанця щиро здивувала повна відсутність по всій Москві навчальних центрів або Колегій, через це, як він думав, люди там недалекі розумом. Також дон Куберо був свідком церемонії благословення річки Москви і поховання знатної особи, і кількох інших обрядів.
З Москви його шлях пролягав річками через поселення Моркуч, Коломна до ріки Оки, Сергієвський Богоявленський Старо-Голутвінський монастир, Новосьолкі, Рязань, Папіно, потім Казімогрот, за яким починалась азійська Татарія. Далі йшов через Коп [Копаново], Муром, Новгород, Козьмодем’янськ, Казань, Самару, Сизрань, Саратов.
В кінці-кінців прибув до Астрахані, малонаселеного тоді містечка. Куберо повідомляє, що інша назва у ріки Волги була Раа’а (так її називали античні космографи). Він спростував відомості давніх та сучасних йому карт, де зображувались береги цієї річки безлюдними, а вони, насправді, виявились дуже густо заселеними, тому він так докладно описав свій шлях по ній, згадуючи назви поселень і народів. Більшість назв він записував через перекладача, тож вони можуть мати помилки, однак він не міг знати про ті населенні пункти, які його судно пропливало вночі.
В Астрахані Куберо дізнався як заготовляють осетрову ікру (яку він назва “улесте”, але невідомо на якій мові) і як сушать рибу, найсмачнішу з усіх, що він коштував у своєму житті. В місті він навіть зустрів сина воєводи, а той воєвода до цього служив послом в Іспанії (можливо, мова йде про сина Хуана Кареньо Міранди що перебував в Іспанії в 1668 році або син Петра Потьомкіна, якого цар відправив до іспанського двору в 1667 році, щоб укласти договір проти турецького султана). Саме місто нагадувало мандрівнику один великий шпиталь, бо всі мешканці ходили покусані москітами і чесалися. Через три місяці, тобто в травні 1675 році, разом з послом московського царя, відправленого до перського царя, Куберо вирушив морем у подальшу путь до Дербента (Дагестан) .
В Дербенті дон Педро зустрівся з французом Жаном Шарденом (1643-1713), який згодом зробив деталізований опис руїн Персеполя. Тими самими шляхами, що і дон Педро, одночасно пройшли венеціанець Амброзіо Бембо (1652-1705), що йшов з Алеппо, француз Франсуа Петі де ла Круа (1653-1713). Далі його шлях пролягав через Іран, Індію, Цейлон, Мальдіви, Сіам, Малайзію, Філіппіни, Мексику, після чого він повернувся до Іспанії в 1679 році.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар