Морська вода взаємодіє з вулканічними породами і зміцнює бетон.
Геологи з університету Юти розкрили механізм, який дозволяє давньоримському бетону зберігати міцність, через що споруди часів Стародавнього Риму зберегли форму навіть через дві тисячі років. Висновки дослідників опубліковані в журналі American Mineralogist.
У ході дослідження вчені проаналізували будівельну суміш, яка була залишена у 30 році нашої ери римським архітектором Марком Вітрувієм. Вона включає вулканічний попіл, вапно і морську воду, змішані з твердими вулканічними породами. Суміш клали в дерев'яну форму і додатково занурювали в морську воду. Про те, як веде себе такий бетон з часом, вчені дізналися з кернів, що були знайдені в стародавніх бетонних будівлях гавані Поццуолі в Неаполі.
Аналіз цих кернів показав, що морська вода вимила з суміші мікрочастинки вулканічної пилу. Однак це призвело не до руйнування, а до додаткового зміцнення бетону, звільнивши простір для зростання мінералів – продуктів реакцій, що протікають між компонентами бетону. Десь через десятиліття він почав заповнюватися кристалами тоберморіта, досить рідкісного мінералу, який може формуватися і в звичайному бетоні, але – без достатнього порожнього обсягу – лише в невеликих кількостях.
За словами дослідників, морська вода, взаємодіючи з частками вулканічного попелу, веде до формування не тільки тоберморіта, але і пористого філипситу, який також виконує сполучну функцію, додатково зміцнюючи бетон.
Джерело: DT
Немає коментарів:
Дописати коментар